PDA30 «Verdigris» by Paul Magrs, 2000

 Цитата з анотації на обкладинці книги:

Високо над Лондоном і його оболонкою зі смогу, високо над атмосферою Землі висить корабель, який розмірами та формою відтворює залізничний вокзал Сейнт-Панкрас.

На борту цього корабля Доктор і загадкова мандрівниця Айріс Вайлдтайм торгуються за свої життя з істотами, які зібралися проникнути в людське суспільство 1970-х, замаскувавшись під персонажів романів дев’ятнадцятого століття.

Цитата з тексту книги:

Дівчинка кахикнула та сказала:

— Наші сенсори зареєстрували на цій планеті в цій точці історії певну хвилю онтологічного сумніву. Вони звуть це постмодернізмом, Докторе. Ці люди очікують (більш того — заслуговують), що їхні культурні шаблони будуть розірвані. Вони всі вважають, що референційність зазнала краху, і що немає чіткої границі між Реальним і їхнім Уявним. Ми прочитали про їхні думки все. Бачили б ви, що пишуть їхні психоаналітики!

— Знаю, знаю, — хитав головою Доктор. — Але референційність — це одне. А з’явитися на Землі з заявою, що ти — привид Банко або мати Ґренделя й очікувати, що місцева рада виділить тобі квартиру — геть інше!

Втрутилася Айріс:

— Ну які неосвічені йолопи могли повірити, що зможуть завоювати Землю, видаючи себе за літературних персонажів? Ви що, геть з глузду з’їхали?!

— В епоху постмодернізму... — сказала Червона Шапочка. — Зміна парадигми означає, що епістемологічну домінанту заміняє...

Щодо назви. Англійське слово verdigris означає мідянку — зелений окис міді. Або ж колір мідного окису.

Мораль книги: споживання алкоголю шкідливе не тільки для здоров’я.

Твори Пола Марса часто і самі незвичайні, і інопланетяни в них чудернацькі. Цей роман розпочинається цілком собі в дусі класичної історії про Третього Доктора, Джозефіну Ґрант і UNIT на чолі з Бригадиром, але поступово з’являються містика, дивакуваті творіння та багато кровопролиття, сюрреалістичних ситуацій і абсурдного гумору. Якщо це екранізувати як мультфільм, може вийти щось у дусі «Рік і Морті», тільки без похабщини та без туалетного гумору.

Це третя книга, в якій фігурує Айріс Вайлдтайм, і при її прочитанні мені кілька разів здавалося, що спочатку варто було прочитати другу («Blue Angel» Пола Марса).

Загалом ця книга мені сподобалася менше, ніж перша книга Пола Марса («The Scarlet Empress»). Більша її частина хоч і не видатна, але й не погана. Вона смішна, розважальна, без претензій на глибокі сенси, але кінцівка здалася мені трохи недопрацьованою. 

Я не шкодую, що прочитав цю книгу, але в числі своїх улюблених її не назву. Втім, іноді мені хочеться саме такого гумору.

Обсяг книги — 9-10 епізодів ньюскулу.